- Ви (генетичні батьки) повністю захищені від ризику, що сурогатна мати забере собі дитину, тому що це кримінальний злочин. Батьками дитини є тільки Ви (згідно зі ст. 123 п.2 Сімейного кодексу України).
- Багаторівнева система захисту обов'язків сурогатної матері і прав генетичних батьків.
- При оформленні свідоцтва про народження для Вашої дитини в графі «мати і батько» будете вказані виключно Ви.
Взаємовідносини сурогатної матері і замовника регулюються договором, укладеним відповідно до:
А) Ст. 1 Цивільного Кодексу України, яка визначає, що Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Ст. 6 Цивільного Кодексу України, яка визначає, що:
- Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
- Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
- Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони за договором не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
- Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Ст. 627 Цивільного Кодексу України, яка визначає свободу договору.
Таким чином, укладення договору, згідно якого одна сторона приймає на себе зобов'язання надати іншій стороні послуги з виношування дитини, зачатої методом екстракорпорального запліднення, а інша сторона зобов'язується прийняти та оплатити ці послуги, повністю відповідає вимогам закону.
Ст. 628 Цивільного Кодексу України, яка визначає зміст договору.
Ст. 629 Цивільного Кодексу України, яка визначає обов'язковість виконання договору.
Ст. 639 Цивільного Кодексу України, яка визначає форму договору.
Б) Ст. 123 Сімейного Кодексу України врегульовані питання походження дитини, зачатої за допомогою репродуктивних технологій. Так ч. 2 даної статті подружжя, яке зачало дитину за допомогою репродуктивних технологій, визначене, як його батьки.
Крім того п.п. 2.2. п.2. Наказу Міністерства Юстиції України №140 / 5 від 18.05.2003г. встановлений порядок оформлення батьківських прав подружжя, на підставі нотаріально засвідченої згоди на проведення таких дій жінки, яка народила дитину.
Таким чином, даними нормами чинного законодавства України подружжя, які виступають в якості замовників за договором з сурогатною матір'ю, однозначно визначаються, як батьки дитини, зачатої шляхом репродуктивних технологій.
Взаємовідносини сурогатної матері, замовника і медичного закладу регулюються договором, що укладається на предмет проведення процедури екстракорпорального запліднення.
При цьому сторони керуються нормами законодавства України, наведеними в П.А), а також:
- Ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», згідно з якою одними з основних принципів охорони здоров'я є: різнобічний характер економіки охорони здоров'я і її фінансування, об'єднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції; децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
- Ст. 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», яка передбачає застосування штучного запліднення та імплантації ембріона, який здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленого Міністерством охорони здоров'я України, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.
- У розділі ст. 38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначається свобода вибору пацієнтом лікаря і медичної установи.
- Ст. 79 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначає, що заклади охорони здоров'я, громадяни та їх об'єднання мають право відповідно до чинного законодавства самостійно укладати договори (контракти) з іноземними юридичними і фізичними особами на будь-які форми співробітництва, брати участь в діяльності відповідних міжнародних організацій, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.
Таким чином, наведені норми законодавства України регламентують можливість вступу медичних установ в договірні відносини з різними фізичними та юридичними особами, з метою надання профільних послуг, в тому числі і послуг з екстракорпорального запліднення.
Наказом № 24 від 04.02.1997г. Міністерства охорони здоров'я України визначено порядок і умови проведення процедури штучного запліднення.
Даний документ передбачає, що:
- проведення процедури штучного запліднення здійснюється в акредитованих медичних установах (п.1.2.);
- питання проведення процедури дозволяється за зверненням дієздатної жінки, з якою повинна бути проведена дана процедура, після оформлення заяви подружжя і їх обстеження (п.1.3.);
- вік жінки, якій проводиться штучне запліднення, не повинен перевищувати 40 років.
При цьому ні ст. 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» ні положення наказу №24 від 04.02.1997г. Міністерства охорони здоров'я України не містять посилань на те, що жінка, за заявою якої проводиться процедура її штучного запліднення, в обов'язковому порядку повинна бути одним з подружжя, що дали згоду на проведення даної процедури і взяли на себе обов'язки батьків стосовно дитини.
Таким чином, виходячи зі змісту норм чинного законодавства України очевидно відсутність будь-яких обмежень на надання медичним закладом послуг екстракорпорального запліднення, за винятком персональних медичних протипоказань до проведення цієї процедури.
Слід також зазначити, що:
Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину від 4 квітня 1997 року передбачає наступне:
Інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства або науки (ст. 2.).
Сторони, враховуючи медичні потреби та наявні ресурси, вживають відповідних заходів для забезпечення в межах їх юрисдикції рівноправного доступу до медичної допомоги належної якості (ст.3.).
Положення про запліднення in-vitro та трансплантації ембріонів, прийняте 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю (Мадрид, Іспанія, жовтень 1987 г.) говорить, що:
Запліднення in-vitro і трансплантація ембріона є медичним методом, доступним у багатьох частинах світу, для лікування безпліддя. Цей метод може бути корисний як для окремих пацієнтів, так і для суспільства в цілому, не тільки регулюючи безпліддя, але і сприяючи зникненню генетичних захворювань і стимулюванню фундаментальних досліджень в області людської репродукції і контрацепції.
З етичної та наукової точок зору медична допомога людському відтворення виправдана у всіх випадках безпліддя, яке не піддається класичному медикаментозному або хірургічному лікуванню ...
У всіх цих випадках лікар може діяти тільки з повного і інформованої згоди донорів і реципієнтів. Лікар повинен діяти, перш за все, в інтересах дитини, яка народиться в результаті процедури.
І в цій частині процедуру штучного запліднення ВМА вітає і підтримує запліднення in-vitro. Далі в положенні зазначається про можливі етичних і правових конфліктах при використанні донорських яйцеклітин, сперми та ембріонів. Однак, в цілому, використання донорських матеріалів при процесі запліднення in-vitro положення не тільки не забороняє, але і підтримує, звертаючи увагу на необхідність дотримання норм національного права при проведенні процедури.
Чи не заперечує положення і можливість використання, так званого заміщає батьківства, за яким жінка дає згоду на штучне запліднення для зачаття дитини, який буде надалі усиновлений чоловіком або його дружиною.
Несхвалення ВМА висловлює з приводу проведення процедур, пов'язаних із заплідненням in-vitro на платній основі.
Таким чином, взаємовідносини замовника і сурогатної матері в принципі не засуджуються ВМА. І якщо замовник приймає на себе витрати з утримання сурогатної матері в період вагітності, забезпечуючи тим самим максимально сприятливий режим для розвитку плода, то таке трактування витрат Замовника цілком відповідає принципам положення.
